Я возьму сам

(3-я книга "Кабирского цикла")


Перед нами - поэма. Ведь аль-Мутанабби, главный герой романа - поэт, пусть даже меч его разит без промаха; а жизнь поэта - это его песня...

Читать в библиотеке LitRes

 

Антошка кивнул на монитор:
— Да мы все это знаем. Считай, круглые сутки — на публике...
— С похмелья, — Золотарь чувствовал, что надо остановиться. И не мог. — В драной майке. С глупой рожей. Косноязычные. Раздраженные. Злые. Без тормозов. Случайные. С куцыми мыслями. С идеями-выкидышами. С желаниями, которым не сбыться. С никчемушней болтовней. Круглые сутки на публике. И круглые сутки она вас — нас! — жрет. Аж хруст стоит. Все-таки есть разница между публичностью артиста и публичностью девки...

«Золотарь, или просите и дано будет…»

Oldie World - авторский интернет-магазин Г. Л. Олди

Интервью - 8

 

 

 

                                                                                За заявкою

 

        “ Дуже шкода, що людство перехворіло космосом”

 

Письменники-фантасти Дмитро ГРОМОВ та Олег ЛАДИЖЕНСЬКИЙ,  творчий псевдонім - Генрі Лайон ОЛДІ.

 

Авторів  культових “філософських бойовиків”  з Харкова справедливо називають майстрами і метрами сучасної фантастичної літератури. Таку  шалену популярність їм принесли майже 40 творів, якими  однаково зачитуються  юні і сивочолі любителі незвіданих світів.

 Але сказати про цих письменників, що вони надзвичайно талановиті і неординарні особистості – рівнозначно тому, що не сказати нічого. Їх вірші кладуть на музику, за творами проводять рольові ігри, а  Інтернет переповнений дискусіями про їх творчість, і вона цікавить не лише вітчизняних користувачів, а й французьких, польських, іспанських.  На “Євроконі -2006” Генрі Лайон Олді здобув титул найкращого європейського письменника-фантаста.

Окрім того, харківські літератори  є одними з організаторів найбільшого на території СНД фантастичного конвенту - Міжнародного фестивалю фантастики “Зоряний міст”, який проходить у першій столиці з 1999 року.  Після останнього ХІІ фестивалю, який щойно завершився у Харкові, я зустрілася  з Дмитром Громовим і  Олегом Ладиженським  у затишній квартирі одного з письменників у центрі Харкова, щоб поговорити про фестиваль, літературу і не тільки...

 

УК. Отже, відшумів черговий “Зоряний міст”: визначено  кращих фантастів 2010 року, вручено заслужені премії. Але для того, щоб фестиваль відбувся,  вам довелося взяти на себе левову частку організаційної роботи. І так щороку. Чи не заважає це творчості?

 

 О.Ладиженський.

 

- Безумовно, заважає. За той час, що займалися підготовкою фестивалю, ми дійсно могли б закінчити незавершений роман і, як говориться, отримати не лише моральне, а й матеріальне задоволення. Але якщо у нашій країні  ніхто не буде займатися культурно-просвітницькою роботою, суспільство  просто захлинеться політикою і економікою. Адже всі ми пам’ятаємо, що у Євангелії написано:  не хлібом єдиним живе людина... Але ж то у Євангелії, а у нас, варто лише ввімкнути телевізор, єдиним хлібом живемо зранку й до вечора. Отож хочемо ми чи ні -  маємо звертати увагу співвітчизників на те, що не все замикається лише в економіці і політиці, що навкруги нас вирує життя: виходять  книги, ставляться спектаклі, народжується музика. Тому й надалі проводитимемо фестиваль “Зоряний міст”, який віднімає  у нас багато енергії і часу.  Бо ж якщо цього не робитимемо ми, то хто?

 

Д.Громов.

 

- І слава Богу, що в цьому устремлінні маємо однодумців, у тому числі й серед колег. Наприклад, Микола Макаровський – голова оргкомітету фестивалю – доклав для його проведення не менше, а навіть більше зусиль, ніж ми.

 

О.Ладиженський.

 

- Вже багато років допомагає організовувати “Зоряний міст” харківський меценат Арсен Аваков, який, до речі, ніколи не завантажував фестиваль фантастики політичним змістом. Ось уже 12 років поспіль надає для  буйної ватаги літераторів приміщення ректор Харківського національного університету імені В. Каразіна Віль Бакіров. Є інші люди, які нам допомагають проводити фестиваль. На жаль, їх не так багато, як того б хотілося. Але нас це не зупинить. Щоправда, дуже прикро, що в місті, де від джипів не продихнеш, провести літературний фестиваль стає все дедалі складніше, оскільки книга, живопис і театр не цікавить категорію громадян – мажорів. Однак, сподіваємося, що з часом усе зміниться. Принаймні, хочеться в це вірити.

 

Д.Громов.

 

- Адже, скажімо, інтерес преси до нашого  фестивалю порівняно з попередніми роками помітно зріс. “Зоряний міст” став відомим міжнародним заходом, який традиційно проходить у Харкові ось уже дванадцять років. І якщо раніше за працівниками ЗМІ нам доводилося бігати в буквальному розумінні, то тепер вони приходять самі і проявляють велику цікавість до приїжджих письменників-фантастів: беруть інтерв’ю, запрошують на ефіри тощо.

 

УК. У вашому “іконостасі ” нагород і премій десятки  відзнак за літературну творчість. На фестивалі  ж “Зоряний міст” ви принципово знімаєте себе зі всіх номінацій. Як тоді розуміти одержану щойно премію в номінації “Сюрприз року”?

 

О.Ладиженський:

 

- Справді,  на “Зоряному мості” ми зі всіх сил намагаємося  ухилитися від нагород, оскільки  вважаємо неприпустимим для організаторів займати сходинки п’єдесталу переможців. Але нам це не завжди вдається. Оскільки приїжджають гості, як, наприклад, тепер – відомий профільний журнал з Москви “Світ фантастики”. Він щорічно підводить підсумки новинок фантастичної літератури і на цей раз запропонував оголосити їх у Харкові на “Зоряному мості”. Премія в номінації “Сюрприз року” присуджується  за несподіваний твір, якого від авторів не чекали, а вони здивували читачів, критиків і колег. Її присудили  за роман “Алюмен”, який написали ваші покірні слуги в співавторстві з Андрієм Валентиновим.  Це здоровенний роман, який наприкінці нинішнього року буде перевидан одним  монументальним томом у Москві.

 

Д.Громов.

 

-Але він у вигляді трьох томів продавався і в Україні, як, до речі, й більша частина виданих у Москві наших книг. Щоправда, українські читачі, порівняно з російськими, отримують наші літературні новинки з невеликим запізненням, адже витрачається час на дорогу і розмитнення.

 

УК. У нинішньому році український читач вже ознайомився з  першою книгою “Дитя Ойкумени” вашого нового роману “Місту і світу”. Коли чекати продовження трилогії?    

 

О.Ладиженський.

 

-Друга книга “Королева Ойкумени” планується до виходу в листопаді. Вона вже у видавництві в макеті. Ми закінчуємо і третю – “Вигнанниця Ойкумени”. І сподіваємося, що вона вийде на початку 2011-го року. Ми не пишемо книги так, що видали першу, а далі не знаємо, чим і коли закінчувати. Ми маємо щодо цього чіткий план і неухильно його дотримуємося. У той же час ми не працюємо з серіалами, нам це не цікаво.

 

-УК.Свій останній роман ви позначили, як “космічна сюїта”. Це означає, що ви не “перехворіли” зірками? 

 

О.Ладиженський.

 

-Ні, абсолютно не “перехворіли”.

 

Д.Громов.

 

 -А навіщо нам “перехворювати”, якщо це цікаво? Якщо космічний антураж лягає на ті ідеї, на ті думки, які ми хочемо висловити, то чому це не використовувати? Це не є табу або ж ознакою дурного смаку.

 

О.Ладиженський.

 

- Особисто мені, наприклад, дуже шкода, що людство перехворіло космосом. У 60-70 роки ми були впевнені, що скоро будемо на Місяці, на Марсі, на Венері. В результаті нас немає ніде! Замість цього радіємо мобільному телефону, ноутбуку, Інтернету.  Але є фантасти, які й до цих пір думають –можливо, людству варто вийти в космос. Крім того, є такий загальноприйнятий термін - космічна опера. Він означає певний жанровий тип фантастичної літератури, який змальовує далеке майбутнє людства, космічне освоєння планет, де герої літають на зіркольотах, як ми зараз їздимо на поїздах.

 

Д.Громов.

 

Перед цим у нас виходив роман, який називався “Ойкумена”, і теж у трьох книгах: “Лялькар”, “Лялька” і “Лялькових справ майстер”. Ми назвали його «космічна симфонія». Тому, що за структурою, якщо брати аналог музичного твору, він був ближче до симфонії, ніж до опери. Нинішня книга – самостійний роман, але вона схожа на «Ойкумену» – та ж система Всесвіту, однак зовсім інший сюжет, інші герої, проблеми, думки. Через те ми її відповідно й назвали - космічною сюїтою.

 

-Важко втриматися й від запитання  щодо англомовного кореня вашого літературного псевдоніму. Чому саме Генрі Лайон Олді?

 

Д.Громов.

 

- Насправді наш псевдонім не зовсім англомовний. Ол і Ді – це Олег і Діма. А виник він у кінці 91-го року, коли у нас з’явилась перспектива першої серйозної публікації в книзі. Ще не сольній, але у збірці з відомими зарубіжними авторами – Катнером, Говардом, Саймаком. До того моменту ми зрозуміли, що наші прізвища жоден нормальний читач не запам’ятає не те, що з першого, а навіть з другого разу, і вирішили взяти собі звучний псевдонім. Так з’явився спочатку Олді, а вже видавець, для занесення нас в облікову картку, змусив придумати ініціали. Для них ми взяли опорні голосні наших прізвищ, з яких і утворили двоє англійських імен. Ось так і вийшов – Генрі Лайон Олді.  Однак під цим псевдонімом ми ніколи не приховували справжніх прізвищ, починаючи з першого видання.

 

-І що - не було навіть крапельки сумніву: раптом не воно, раптом не піде, адже є люди, які принципово не читають зарубіжних авторів.

 

О.Ладиженський.

 

-На той момент стояли “веселі” дев’яності і нас тривалий час узагалі не публікували. Від початку спільної творчості до виходу першої книги минуло шість років. Тому, якщо ми чогось і боялися на той час, так це того, що нас зовсім публікувати не будуть. Отож, псевдонім залишався на другому плані: треба було годувати сім’ї і самим на щось жити. А наша робота, якою ми займалися до розпаду СРСР, перестала бути потрібною будь-кому. Тож ми почали крутитися, як могли. Де ми тільки не працювали, у тому числі і в видавництвах. Могли при необхідності на дотик розрізняти сорти паперу. Та й взагалі, багато чого уміли.

 

УК. Ось уже майже два десятки років ви працюєте разом і по суті вже склалася творча «сім’я». А всі сім’ї, як правило, переживають різноманітні кризи, у результаті яких конфліктують. Чи виникають сварки у вас?

 

Д.Громов.

 

-Я не пам’ятаю жодного випадку, щоб ми всерйоз побилися чи образилися один на одного. Розбіжності, звичайно, бувають, а сварок не буває ніколи.

 

УК. Вам вдається досягати високих вершин  не лише в літературній майстерності, а й у спорті. Пан Олег має чорний пояс по карате, а пан Дмитро – коричневий. Чи доводилося вам застосовувати свої навички за межами спортзалу?

 

О.Ладиженський.

 

- Я вам чесно скажу, що з того моменту, як я почав займатися  карате, а пройшло уже 30 років, я практично ні разу не бився, окрім як на тренуваннях. Не було необхідності. Потрапляв у різні ситуації, але найголосніше, що виходило, це міцний ляпас. А ще я вам скажу, що карате потрібно займатися для того, щоб його не застосовувати. Бо якщо ти ідеш навіть повз агресивну компанію і не боїшся, вона не відчуває у тобі жертву і не намагається зачепити. Отож якихось цікавих історій в цьому сенсі я не розповім.

 

Д.Громов.

 

-Аналогічно.

 

На знімку: Письменники-фантасти Дмитро Громов і Олег Ладиженський, які більше відомі читачам під псевдонімом Генрі Лайон Олді.

 

                                                                     Фото з архіву письменників.

         

                                              Досьє “УК”

Громов Дмитро Євгенійович народився 30 березня 1963 р. в  Сімферополі. З 1974 р. проживає у Харкові. Закінчив з відзнакою  Харківський політехнічний інститут - факультет технології неорганічних речовин.|із| Після закінчення працював  у ХНАО “Карбонат” інженером-хіміком. Закінчив . аспірантуру кафедри загальної|спільної| і неорганічної хімії ХПІ , але захищати дисертацію не став|почав|, оскільки на той час практично повністю|цілком| переключився на літературну діяльність.  Одружений, має сина.  Захоплюється музикою |направлення| “хард-рок”|", має II кю| (коричневий пояс) по карате (школа ГОДЗЮ-рю) та грає в театрі-студії “Пелікан”.|із|  Фантастичні твори|добутки| регулярно пише з|із| 1976 р., а з|із| 1990 р. - у співавторстві з Олегом|із| Ладиженським. Перша публікація - оповідання “|оповіданнКоординати смерті”  вийшла в 1991 році. У  цьому ж році Дмитро Громов та Олег Ладиженський заснували творчу майстерню “Второй блин”. Разом з російськими та українськими видавництвами у Г. Л. Олді вийшло (включно з перевиданнями та перекладами) майже 200 книжок.

 

 

Ладиженський Олег Семенович народився 23 березня 1963 троку  у Харкові. Закінчив з відзнакою Харківський  державний інститут культури, за фахом “режисер театру”. З|із| 1984 по 2000 рр. працював режисером театру-студії «Пелікан». Лауреат II Всесоюзного фестивалю театральних колективів..   Член Міжнародної асоціації національних об’єднань контактного карате-до, має чорний пояс, II дан|, суддя міжнародної категорії. З 1992 по 1994 рр. -- віце-голова ТЛБІ (Товариства|товариства| любителів бойових мистецтв), нині - старший інструктор школи ГОДЗЮ-рю. Захоплюється також джазовою і класичною музикою. Одружений, має доньку. Пише фантастику з|із| 1990 р. у співавторстві з|із| Дмитром Громовим. Має поетичні збірки. Перша публікація  - оповідання |оповідання| “Щастя письмово” вийшла у 1991 році.

 

 

 

Внимание! Приобрести ВСЕ изданные на сегодняшний момент произведения Г. Л. Олди в электронном виде,

а также ряд аудио- и видеодисков Олди можно здесь:

 

Oldie World - авторский интернет-магазин Г. Л. Олди