Путь Меча

(1-я книга "Кабирского цикла")


Самая знаменитая книга Олди!
Вперед, читатель! - тебе предстоит проехать от белостенного Кабира до степей Шулмы, тебя ждет знакомство с Чэном Анкором, мастером поединков, и его мечом по имени Единорог...

Читать в библиотеке LitRes

 

Фитильки свечей дернулись, желтое пламя нервно замигало... Лишь одна толстая оплывшая свеча в дальнем углу осталась гореть. Ты постоял, потом направился к ней и, не мудрствуя лукаво, пальцами задавил дрожащий огонек.
— Как вы называете это? — бесстрастно прозвучал в темноте голос старика.
— Мы? Стихи...
— Стихи... А мы — стихии. Уже поздно. Пошли спать... Мастер.

«Витражи патриархов» (цикл «Бездна Голодных глаз»)

Oldie World - авторский интернет-магазин Г. Л. Олди

Рецензия: Юлія Чепурко - «Лялька»

“У моєї дівчини дурний характер”

“Іноді мені здається, що я не лялькар, а лялька...”
Генрі Лайон Олді

“Лялька” - це друга книга з трилогії про Лучано Борготту з циклу Ойкумена. Розглядати його як окремий твір не варто, адже він є хронологічним і смисловим продовженням “Лялькаря” і так само як і той, не є завершеним твором. Тут я цілком згодна із авторами, адже задум Ойкумена  - він настільки глобальний, що втискувати його в одну книгу - то є велике блюзнірство.

“Зірки не поспішають дати відповідь...”

По підсумках першої книжки, головний герой перестає бути невільником Гая Октавіана Тумідуса. Той, аби позбутися ходячої халепи  у себе під боком, згоден надати йому часткової свободи. Ні, звільнити повністю він його не має права, (хоча вже був би радий позбутися), але поправка, якою він скористався на Кітті не має зворотньої сили. Та він може заробляти на ньому гроші.

“Нахабство гармонізує Всесвіт...”

Так само як і перша частина, історія розпочинаєтья з того, що нам задають певне русло розвитку подій. Неспішне, яскраве, детальне. Вводять нових персонажів, не забувають про старих. Тепер Лучано Борготта є учасником дивних шоу, мета яких розповісти аудиторії, який ти найнещасніший за інших. Такі вистави, незбагненно, збирають шалені аудиторії глядачів, надають рейтингів передачам, а хазяям таких, е… “акторів” чималі гроші.

“Той, хто полюбляє жалітися на життя  -  актор, що не відбувся...”

Автори знов ретельно та змістовно вводять нас у реальність того буття. Прописуючи світ, у який перенесло героя, знайомлячи із персонажами, розповідаючи їх історії. А тепер вгадайте скільки часу Лучано Борготта пробив семілібіртусом? Від сили дві доби!

І знов можна сказати: але ж він тут ні до чого! Його викрали, переплутали з іншим, сталася банальна помилка…

- Ви не розповіли, як збираєтесь вирішити мою проблему.
- Яку? У вас, Борготто, стільки проблем…

Але, от вже тут я, як читач, напружилася: можливо, Гай Октавіан Тумідус все ж таки правий? Може, зовсім це і не випадковість? Може він дійсно притягує до себе та до всіх, хто знаходиться поруч - неприємності? З кожною сторінкою це відчуття тільки підсилюється. Думка Тумідуса відправити джерело бід на інший край всесвіту - нічого йому не дала. Вибачай, друже, сам з халепою зв'язався! Бідненькі викрадачі, їм теж не пощастило. Це ж треба було ось так помилитися?! Психір Кавабата - ще одна невільна жертва Лучано Борготти. Нема значення, що він лише намагався стерти пам'ять людині на яку йому вказав багатий клієнт.

Юлія Руф, трохи характеристики героїні (“Це була колишня, розумна і розважлива стерва, цілком здатна пересварити два сузір’я”) - донька намісника Помпілії - ну от хіба що вона єдина і зробила свідомий вибір, зв'язуючись із бідолагою. Та близнюки-гематрики - Давід і Джесіка - але їх не питали, насправді, чи хочуть вони бути поруч із Борготтою.

- Проблеми?! Ти тільки зараз помітив? Реактор здох, гіперзвя’зку немає, фагі жирують, нєвропсих експериментує з антісом…
- Нєвропаст, - незворушно виправив “йєті”. - Додай до списку: система життєзабезпечення накрилася. Фагі акумулятори досуха висмоктали. Навіть вентиляція накрилася...

Чесно кажучи, коли я читала цю частину вперше, від такої череди халеп, що сипалися на Лучано, а разом із ним на усіх, хто знаходиться поруч, у мене було якесь відчуття роздратування. Ну ніяка теорія ймовірності не витримає подібного навантаження! Не може такого бути, щоб ось так на одного! Як не випадкова бійка у барі, так викрадачі, як не викрадачі, так лялька-зголодніла пішки через космос вечеряти прийшла, як не лялька прийшла, так флуктуація з’явилася, маніяк якийсь теж зовсім випадково дорогу перейшов… Тим більше я сміялася (читай реготала в голос), коли один з героїв наприкінці сказав Борготті: “Ви везунчик, я відразу це зрозумів!” До речі, вдруге читаючи, такого роздратування не було. Була лише посмішка, весь час. Думала, що так і лишусь із нею на все життя. Не така вже і погана перспектива, еге ж?

“Драма замкнутого простору добігала кінця. Наближався час масштабних змін.
А зміни - зло. Так стверджував весь досвід його життя”

А головне, я таки стала схилятися (поки що лише схилятися), що, певно, Гай Октавіан Тумідус таки має рацію - і Лучано Борготта, таки притягує до себе неприємності. А всьому причина - його цікавість. От весь час він пхає свого носа туди, куди йому його пхати було не варто.

“Зірки - дивовижні істоти.
Особливо коли вони спускаються на землю...”

Ще раз хочеться зауважити, що глибину замислу можна збагнути тільки прочитавши третю частину. Вони жодним разом не є самостійними, але прочитавши їх всі три - ви збагнете, яка шикарна ця історія!

“Напевно, мрія варта жертв…”

 

текст писала Юлія Чепурко,
переклади цитат та назв українською - Лія Щеглова
м. Миколаїв
http://anyformatread.org/book/genri-lajon-oldi-lyalka

Внимание! Приобрести ВСЕ изданные на сегодняшний момент произведения Г. Л. Олди в электронном виде,

а также ряд аудио- и видеодисков Олди можно здесь:

 

Oldie World - авторский интернет-магазин Г. Л. Олди