Шутиха


Вам никогда не хотелось завести шута? Увидеть гладиаторские бои адвокатов, познакомиться с джинном из пожарной инспекции, присутствовать при налете стрельцов на типографию, встретить у подъезда тощую старуху Кварензиму...

Читать в библиотеке LitRes

 

— Может, ты еще и проклянешь подлого Баламута?! — сегодня собственный голос плохо слушался Кришну, и издевка выворачивалась наизнанку, превращаясь в страх.— Ну, давай же: "Если есть у меня духовные заслуги..." Я жду!
— Проклятие — оружие отчаявшихся, Кришна. Нет у меня духовных заслуг; нет и отчаяния. К чему мне проклинать тебя — ты сам себя проклял! Ступай и живи с этим!.. И поверь мне: еще минута, и я без всяких проклятий убью тебя, убью просто и безыскусно, прямо сейчас, на глазах у всех!

«Черный Баламут», книга третья «Иди куда хочешь»

Oldie World - авторский интернет-магазин Г. Л. Олди

Рецензия: Юлія Чепурко - «Лялькар»

“Чини опір, якщо зможеш!”

“Будьте так ласкаві, скажіть нам заздалегідь,
що ми маємо робити у наступну мить:
плакати чи сміятися?”
Г.Л.Олді - Лялькар.

Що мене захоплює у цьому авторському дуеті? Так, саме захоплює! Це те, що, починаючи читати, ти від початку потрапляєш у якийсь класичний, сталий сюжет, настроюєшся на нього, вже починаєш прикидати, як дії розвертатимуться далі, весь такий упевнений, що розгадав намір авторів, а тут бах, тобі у маківку, автори перегортають усе з ніг на голову! Та, яке там на голову? Взагалі усе перегортають так, що сидиш ошелешений і не віриш, що оце так можна було вивернути. Та взагалі, що оце так можна було вигадати!

“Таке життя, малий.
Воно смикає за мотузки,
а ми танцюємо…”
Г.Л.Олді - Лялькар
.

Гаразд, звикаєш до нового перебігу подій, фактично, наступаючи на ті самі граблі, так само починаєш прикидати, про що йтиметься і знов тебе хрясь, “а не вгадаєш!”

Чесно кажучи, я все одно не перестаю “гратися” із авторами у таку вгадайку, не дивлячись на те, що рахунок все так і лишається на їх користь.

Тож, перша книжка, першого циклу - Лялькар (нехай автори вибачають за переклад, та рука не піднімається писати російську назву, коли сам відгук пишу українською. Якщо вони запропонують інший варіант перекладу або він вже існує - радо поміняю).

Лючано Борготта  на прозвисько Тарталья (злодій, людина без серця) - головний герой, що має психічний розлад - шизофренію.

“Маестро Карл мовчав.
І Гішер добряк мовчав.
І надія теж мовчала.
Надія мовчала тихіше за всіх…”
Г.Л.Олді - Лялькар.

Звісно, сам собі він ніколи не зізнається, що дві додаткові особистості, що іноді по черзі, або сперечаючись, надають йому поради - то розтроєння особистості, і називає їх своїми альтер-его. А ще чудово із ними уживається.

Лючано Борготта на прозвисько Тарталья - директор художнього театру контактної імперсонації “Вертеп”, прилітає на гастролі на курортну планету Кітта. Актори театру - кріпосні графа Мальцова, не зовсім прості актори у звичному для нас розумінні. Вони усі до останнього невропасти. Нє, не невропсихи, як може подумати людина необізнана у цій специфіці, а саме невропасти. Вони здатні вправлятися із пучками моторики та мовлення клієнта, який надав потрійну згоду на подібне втручання. Фактично, виступають в ролі ляльководів, ляльками яких виступають не бездушні маріонетки, а живі люди. Автори показують нам подібне шоу, майстерно вводять у будні вертепу, у специфіку замовлень, у колоритні особливості планети, на якій гастролювали.

“Він дивився і міркував про те, наскільки ми всі любимо вигадки… Іноді здається, що продамося з потрохами першому ліпшому, який запропонує яскравеньку казочку.
І сліпі від любові до того, чого нема, без цікавості проходимо повз те, що маємо…”
Г.Л.Олді - Лялькар

Втягнулися? От і я так само. Але далі на горизонті театру з’являється Гай Октавіан Тумідус. Ця зустріч перевертає життя директора Вертепа, зв’язуючи у тугий вузол Борготту і Тумідуса. Виводить твір на геть інший рівень. Кидає Борготту з повноправного члена Ойкумени у рабство. Виводить оповідь на рівень браконьєрського збору “ботви”, на якийсь зухвалий бойовик. Потім на космічну баталію.

“Тому що свободу треба поважати...
Волю, любий мій, не можна кинути людині, наче милостиню.
Від таких широких жестів воля гниє та смердить.
Свобода, дарована, - то отрута…”
Г.Л.Олді - Лялькар

Знайомить із соціально-продуманою структурою цілої галактики, де легко узнаєш нас, людей з планети Земля, з нашими  розбіжностями у віруваннях та засобах життя. Де людей із різними поглядами, системами та рівнями життя розкидають у різні кінці всесвіту. Про можливості співіснування інорідних рас, про аспекти їх взаємодії та не взаємодії. Все це на фоні пригод (ось тут навіть не знаю, як було б написати коректно - Тумідуса чи Борготти?) Адже рабство прописано досить специфічне, коли раб є продовженням психіки свого господаря.

“Обмеження свободи, воно зближує...”
Г.Л.Олді - Лялькар

Різнохронологічна структура тексту дозволяє зв’язувати воєдино усіх учасників оповіді. Скручує героїв, що від початку, здається, зустрічаються випадково, у єдине ціле одної глобальної історії, що тягнеться вже не один десяток років, у якій присутні великі експерименти, розчарування і великі заговори.

І все це на фоні одної людини. Все ж, певно, Борготти, який, на думку Тумідуса  - це ходяча халепа, що притягує до себе неприємності. Коли Гай Октавіан Тумідус в перше висунув ідею про те, що саме Борготта винен в усіх халепах космічного браконьєра, а у недавньому минулому легата, я щиро обурилася. Що значить, Борготта винен?! З дуба рухнув, легат Тумідус, чи як?! Сам в усьому винен! Ніхто не просив тебе тою поправкою користуватися! Але…

“Будьте ви проклятті, Борготта!
Щоб вам у пульсарі горіти!
Проваліться у чорну діру разом із вашим театром,
імперсонацією та замашками екзекутора!...
Нехай я сам, Гай Октавіан Тумідус, буду проклятий,
що зв’язався із вами!
Втім, я вже проклятий, якщо тягаю вас, наче ядро на ланцюгу…”
(с)Гай Октавіан Тумідус

Але потім було продовження історії та…

Та про продовження історії йтиметься у другій книжці цього циклу.

Пишучи відгук на книжки цього циклу не можна випускати з огляду яскравість опису всього навколо. Майстри своєї фантастичної справи Олді надають блискучу картинку того, де все триває. Вона постає перед поглядом як жива. І не має значення, що саме вони прописують. Систему всесвіту, окрему расу чи планету, погоду на окремій планеті, чи окремого пересічного візника аеромоба “бідного Г’Хангу” - усе виглядає цілком реальним, яскравим, різнобарвним!

Просто неповторним. Ойкумена - це цілий світ, про нього можна написати безліч історій (що автори і роблять), від них нема змоги відірватися.

 

текст писала Юлія Чепурко,
переклади цитат та назв українською - Лія Щеглова
м. Миколаїв
http://anyformatread.org/book/genri-lajon-oldi-lyalkar 

Внимание! Приобрести ВСЕ изданные на сегодняшний момент произведения Г. Л. Олди в электронном виде,

а также ряд аудио- и видеодисков Олди можно здесь:

 

Oldie World - авторский интернет-магазин Г. Л. Олди