Рецензии
 
 
 
 
Михайло НАЗАРЕНКО:
ЛЮДИ, БОГИ І Я

(Рецензия на роман "Одиссей, сын Лаэрта"; после рецензии на украинском языке, идет перевод на русский язык)


 

   

Серед інших забавок англомовної літератури є й така, що зветься "shared worlds". Полягає вона ось у чому: відомий письменник створює світ, цілісний і дивний, а потім пропонує колегам описати пригоди, що в ньому відбуваються. А буває й так: автору набридає писати про один і той самий світ і тих самих героїв, і він дозволяє це робити іншим. Останнім часом подібні проекти з'явились і на російському ринку («Світ Волкодава» та ін.). Але цього разу нам пропонують щось дуже дивне...

Коли харківський письменна ник Генрі Лайок ОЛДІ (ві-домий як Олег Ладиженсь-кий і Дмитро Громов) оголосив, що пише роман «Одиссей, сьш Ла-зрта», це повідомлення шанувальники сприйняли хоча й з ентузіазмом, але й з певними побоюваннями. Річ у тому, що на матеріалі античної міфології створено чи не найкращу — і, певно, найпопулярнішу книгу Олді «Герой має бути один» (1996). Повернення до вдало розробленого світу могло стати або новим злетом, або ж банальним повторенням старих тем, ідей та прийомів. Коли ж стало відомо, що харків'янин Андрій Валентинов працює над романом про іншого героя Троянської війни — Діомеда, тобто зображує ті ж події під іншим кутом зору, ажіотаж лише збільшився.
Безперечно, «Одисей» не є цілком самостійним твором — надто жорстко він пов'язаний з < Героєм», і деякі сюжетні лінії неможливо зрозуміти, якщо ви не читали попередньої книги. Але його не можна вважати й прямим продовженням. Головне, що цю книгу написано зовсім інакше: автори радикально змінили саму фактуру тексту. «Герой» був класичною трагедією; «Одисей» став піснею. Поемою, якщо завгодно.
Олді не вперше будують прозовий твір за законами віршування, не вперше насичують оповідь поетичними фрагментами. Але тільки тепер таке поєднання виявилося органічним від початку й до кінця. Лейтмотиви, повтори, асоціативне плетиво, метафоричні ґрона, переходи від монодії до хорового співу — все доволі жорстко Організовано і, що важливо, не є самоціллю. За цим стоїть тверда впевненість авторів: таку історію лише так і можна розповідати.
Власне, Олді зіткнулися з проблемою, яку вирішує для себе кожен фантаст: як зробити неймовірне достовірним. Їм вдалося знайти власну формулу. Практично в кожній зі своїх зрілих робіт — і «Одисей» не є винятком — письменники мовби накопичують незвичайне, примножують сутності, відверто грають з елементами різних культур. Але настає мить, коли гра припиняється. Залишається серйозна і вдумлива розмова про те, що справді важливо. Про людей. Про гідність і вірність. Боги і Доля, яким раз у раз протистоять персонажі Олді, — то лише символ не-людських сил (в буквальному розумінні), що прагнуть визначити наше життя.
Суто фантастичні образи, не дуже переконливі в «реалістичній» структурі «Діомеда» (не буває такого в нашому світії не вірю!), в «Одисеї» стають метафорами: «Кронів казан» — війна, з котрої молоді хлопці повертаються молодими й аж надто досвідченими... В інтерв'ю .Олді не раз намагалися пояснити, що «Одисей» є простою і, на жаль, актуальною історією про тих, кого посилають вмирати в ім'я чогось (не так суттєво, чого саме). Отже, маємо історію повернення...
«Я повернусь», — ці слова Одисей повторює, як замовляння. Весь роман — роздуми над тим, що ж ми звично означаємо як «повертання». Повернутися — це... Зберегти пам'ять? Зберегти дім, бо інакше не буде вороття? Зберегти себе — бо до Ітаки може припливти вже не чоловік Пенелопи й батько Телемаха, а бог — Одисей-Дволикий? Слово «повернення» примножує смисли. Перший том — ніч перед відплиттям на Троянську війну — повернення до минулого, тих дев'ятнадцяти літ, що прожиті в Ітаці, Другий — ніч після вбивства наречених — сходження в Аїд пам'яті, примирення з собою та світом, символічні смерть і воскресіння.
Що ж означає повертатись? Відповідь, яку знаходять Олді... ні, навіть не Олді, а Одисей, — проста і жорстка водночас. Повертатись — значить, любити. Любити — бути здатним на все, щоб захистити дорогих тобі людей. Вбивство з любові — парадокс? лицемірство? Олді вдалося показати людину, яка може це зробити. Гомерівський герой був захищений від докорів сумління своєю епічною суттю, не кажучи про те, що слова «сумління» античність не знала. Олді ж зображують людину цілком сучасну, перенесену в класичні декорації, і змушують нас вірити їй. Проникнути в її світ, її Номос. Зрозуміти її мужність і підлість, любов і... любов, яка змушує вбивати друзів. Зрозуміти жах людини, яка може в будь-яку хвилину переступити рубіж і стати богом. Одисей — не герой. Він і сам відмовляється від цього звання. Він — людина. Але чи це так мало?..
Рух думки для письменників важливіший за вірність «оригіналу». Протиріччя з поемами Гоме-ра зростають на очах: перед нами — інша історія і, незважаючи навіть на те, що Олді дотримуються традиційної канви, мотивації вчинків — сучасні. Втім, чи може бути інакше?
Роман має й свої хиби: перший том затягнутий, є невдалі метафори та звороти... На жаль. Але «Одиссей, сьш Лазрта» — це спроба талановитих письменників зробити щось таке, чого вони не робили досі. І ця спроба вдала, адже це краща книга Олді останніх років. І коли читач пройде з лукавим царем Ітаки увесь шлях — від дитячих ігор у війну до слів Пенелопи: «Ти повернувся, рудий!», — він зрозуміє, що цей шлях пройдено недарма.

"Книжник-review", №22(31), листопад 2001.
 

Михаил Назаренко

ЛЮДИ, БОГИ И Я

Среди прочих забав англоязычной литературы есть такая, что называется "shared worlds". Заключается она вот в чем: известный писатель создает мир, цельный и удивительный, а потом предлагает коллегам описать приключения, которые здесь происходят. А бывает и так: автору надоедает писать про один и тот же мир, одних и тех же героев, и он позволяет сделать это другим. В последнее время сходные проекты появились и на российском рынке ("Миры Волкодава" и пр.). Но на этот раз нам предлагают нечто очень удивительное...

Когда харьковский писатель Генри Лайон Олди (известный как Олег Ладыженский и Дмитрий Громов) объявил, что пишет роман "Одиссей, сын Лаэрта", это объявление поклонники восприняли хоть и с энтузиазмом, но и с определенными опасениями. Дело в том, что на материале античной мифологии создано едва ли не лучшую -- и, наверное, самую популярную книгу Олди "Герой должен быть один" (1996). Возвращение к удачно разработанному миру могло стать или новым взлетом, или банальным повторением старых идей, тем и приемов.Когда же стало известно, что харьковчанин Андрей Валентинов работает над романом про другого героя Троянской войны -- Диомеда, то есть изображает те же события с другой точки зрения, ажиотаж лишь увеличился.
Вне сомнений, "Одиссей" не является целиком самостоятельным произведением -- слишком жестко он связан с "Героем...", и некоторые сюжетные линии невозможно понять, если вы не читали предыдущей книги. Но его нельзя воспринимать и как прямое продолжение. Главное, что эту книгу написано совсем иначе: авторы радикально изменили саму фактуру текста. "Герой..." был классической трагедией; "Одиссей" стал песней. Поэмой, если угодно.
Олди не впервые строят прозаическое произведение по законам стихосложения, не впервые насыщают повествование поэтическими фрагментами. Но только теперь такое сочетание получилось органичным от начала до конца. Лейтмотивы, повторы, ассоциативное кружево, гроздья метафор, переходы от монодии к хоровому пению -- все достаточно жестко организовано и, что главное, не является самоцелью. За этим стоит твердая убежденность авторов: такую историю только так и можно рассказывать.
Собственно, Олди столкнулись с проблемой, которую решает для себя каждый фантаст: как сделать невероятное достоверным. Им удалось найти собственную формулу. Практически в каждой из своих зрелых работ -- и "Одиссей" не является исключением -- писатели словно накапливают необычное, приумножают сущности, открыто играют с элементами разных культур. Но настает момент, когда игра прекращается. Остается серьезный и вдумчивый разговор про то, что действительно важно. Про людей. Про честь и верность. Боги и Судьба, которым всякий раз противостоят герои Олди -- это всего лишь символ нечеловеческих сил (в буквальном понимании), которые стремятся обозначить нашу жизнь.
Сугубо фантастические образы, не очень убедительные в "реалистической" структуре "Диомеда..." (не бывает такого в нашем мире, не верю!), в "Одиссее" превращаются в метафоры: "Кронов котел" -- война, с которой молодые парни возвращаются молодыми и слишком опытными... В интервью Олди не раз пытались пояснить, что "Одиссей" является простой и, к сожалению, актуальной историей про тех, кого посылают умирать во имя чего-то (не так важно, чего именно). Итак, перед нами история возвращения...
"Я вернусь", -- эти слова Одиссей повторяет, как заклинание. Весь роман -- размышления над тем, что мы обычно обозначаем как "возвращение". Вернуться -- это... Сохранить память? Сохранить дом, ибо иначе не будет возврата? Слхранить себя -- потому что на Итаку может приплыть уже не муж Пенелопы и отец Телемаха, а бог -- Одиссей-Двуликий?! Слово "возвращение" умножает смыслы. Первый том -- ночь перед отплытием на Троянскую войну -- возвращение к прошлому, тем девятнадцати годам, которые прожиты на Итаке. Второй -- ночь после убийства женихов -- схождение в Аид памяти, примирение с собой и с миром, символические смерть и воскресение.
Что же значит: возвращаться? Ответ, который находят Олди... нет, даже не Олди, а Одиссей -- простой и жестокий одновременно. Возвращаться -- значит, любить. Любить -- быть способным на все, чтобы защитить дорогих тебе людей. Убийство из любви -- парадокс? Лицемерие? Олди удалось показать человека, который может это сделать. Гомеровский герой был защищен от укоров совести своей эпичной сутью, не говоря о том, что слова "сомнение" античность не знала. Олди же изображают человека целиком современного, перенесенного в классические декорации, и вынуждают нас верить ему. Проникнуть в его мир, его Номос. Понять его мужество, его подлость, любовь и... любовь, которая вынуждает убивать друзей. Понять ужас человека, который может в любую минуту переступить рубеж и стать богом. Одиссей -- не герой. Он и сам отрекается от этого звания. Он -- человек. Но разве это так мало?..
Движение мысли для писателей важнее верности "оригиналу". Противоречия с поэмами Гомера растут на глазах: перед нами -- другая история и, не обращая внимания даже на то, что Олди придерживаются традиционной канвы, мотивации поступков -- современные. Впрочем, может ли быть иначе?
Роман имеет и свои недостатки: первый том затянут, есть неудачные метафоры и образы... К сожалению. Но "Одиссей, сын Лаэрта" -- это попытка талантливых писателей сделать что-то такое, чего они до сих пор не делали. И попытка удалась, ведь это лучшая книга Олди последних лет. И когда читатель пройдет с лукавым царем Итаки весь путь -- от детских игр в войну до слов Пенелопы: "Ты вернулся, рыжий!", -- он поймет, что этот путь пройден недаром.

"Книжник-review", №22(31), ноябрь 2001.
 


 
 

 

 
 
 



Фантастика-> Г.Л.Олди -> [Авторы] [Библиография] [Книги] [Навеяло...] [Фотографии] [Рисунки] [Рецензии] [Интервью] [Гостевая]




 
 
 

 
Оставьте ваши Пожелания,мнения или предложения!
(с) 1997 - 2001 Cодержание, тексты Генри Лайон Олди.
(с) 1997 Верстка, дизайн Дмитрий Ватолин.
(c) 1997,1998 Верстка, подготовка Павел Петриенко.
(с) 1997 Рисунки Екатерины Мальцевой
(с) 2001 Дизайн Дж. Локхард
Рисунки, статьи, интервью и другие материалы 
HЕ МОГУТ БЫТЬ ПЕРЕПЕЧАТАHЫ
без согласия авторов или издателей.
Страница создана в июле 1997.

 
 

www.reklama.ru. The Banner Network.