Интервью:
"Сер Генрі Лайон Олді, харківський англієць"


 

Сер Генрі Лайон Олді, харківський англієць

Усі українські любителі фантастики затамували подих під час оголошення на щорічному фестивалі фантастики „Єврокон” переможця у номінації „найкращий фантастичний письменник Європи”... щоб уже наступної миті ревіти від захвату: „Олді! Олді!”
Здавалося, ще не вляглося захоплення від торішнього тріумфу Марини та Сергія Дяченків, а сер Генрі Лайон Олді в особі Дмитра Громова й Олега Ладиженського остаточно довів світові: українська земля не втратила своєї легендарної плодючості на письменників. Утім, ця перемога не була несподіваною: Олді вже встигли зібрати цілий букет призових місць на різних конкурсах та очолити чимало книжкових рейтингів і хіт-парадів.
Не всі читачі встигають читати так швидко, як Олді пишуть: наразі побачило світ більше сотні авторських книг цього дуету (включно із перекладами іншими мовами й перевиданнями) сукупним накладом понад мільйон примірників (!). Але цей англійський сер, що мешкає у Харкові, навіть не думає спочивати на лаврах...

Меридіан: Як воно – почуватися найкращими європейським письменниками-фантастами?
Олді:Безумовно, визнання – це приємно. Але день, два, – а потім творчість владно нагадує про себе. Новий роман "Ойкумена", повість "Захребетник", цикл оповідань "Tribute", підготовка міжнародного фестивалю фантастики "Зоряний Міст" та укладання енциклопедичного довідника "Фантасти сучасної України" – ось вони, будні, повсякденна робота, під час якої й не згадуєш, чи найкращий ти фантаст Європи.
Власне, у нашому активі багато міжнародних премій. Є й екзотичні – почесна медаль монастиря Шао-Лінь (Китай), премія ім. Моше Даяна (Ізраїль), "Клинок Північних Земель" (Німеччина, приз читацьких симпатій). Але письменник – він не в преміях. Він – у книгах.
Меридіан: Уже вдруге поспіль українські письменники здобувають такий почесний титул. Та й взагалі ми спостерігаємо розквіт фантастики – вона раптом стала мейнстрімом сучасної української літератури. Чим ви поясните цей феномен? І хто, на вашу думку, міг би повторити подвиг Дяченків-Олді у найближчій перспективі?
Олді: Фантастика – література вільних людей. Здатних поглянути на нашу реальність під незвичним кутом зору. Щоправда, дехто соромиться назвати себе фантастом – начебто стає людиною другого сорту, працівником "низького жанру".
На наш погляд, фантастика – це не жанр, а літературний напрямок, такий же, як реалізм або романтизм. Фантасти, скажімо, часто користуються прийомами постмодернізму, однак ці прийоми не є для них чимось самодостатнім. Сучасна фантастика піднімає найскладніші філософські, моральні, етичні, психологічні, соціальні проблеми, ставлячи питання руба, примушуючи читача разом із героєм робити нелегкий моральний вибір, пропускати ситуацію через себе, втягуючись у гостре емоційне співпереживання. На наше глибоке переконання, справді хороша книга не може, не має права залишати читача байдужим. Найкращі книги сучасної фантастики дають читачеві і те, й інше: і поживу для розуму, і нові переживання, порухи душі.
Тому фантастика, попри зловтіху"естетів", упевнено займає нові позиції. І ми щиро віримо, що у найближчій перспективі ми з вами аплодуватимемо, наприклад, чудовому і тонкому письменникові Андрію Валентинову, нашому другові й колезі.
Меридіан: Фантастика – жанр доволі космополітичний, і все ж, чи можна вгледіти у ваших книгах українське підгрунття?
Олді: Звичайно. Наприклад, "Пентакль" – цикл, що складається з тридцяти оповідань, це спирається на могутній фундамент української містики. Це спроба поглянути на Україну Містичну, "химерну”,  Україну 20 століття з у її містами, містечками і хуторами ", так, як ніхто ще не намагався. Не без допомоги наших письменників і кінематографістів ми досі сприймаємо Україну як велике Село. Отже, й Україна Містична залишається такою ж, як у часи Квітки-Основ’яненка й Гоголя. А це ж не так! Нині Україна – країна міст, зокрема мегаполісів, сформувався зовсім інший тип українця. Тому й містика стала іншою, ввібравши, безумовно, старі традиції. У книзі "Рубіж" органічно поєднується українська демонологія з усякими химерниками, козаками-характерниками і відьмаками-пасічниками та кабалістична теорія світобудови. Крім того, дія відбувається на Україні часів гоголівського "Вія"... "Пісні Петера Сьлядека" – низка новел цього циклу, дія котрих відбувається в Україні XVII ст. або її околицях. Аналогічно – роман "Пасинки восьмої заповіді", де й вовкулаки виють, і мірошники чаклують, і мерці постають, й диявол на тарантасі їздить...
А от "Нам тут жити" – книга про альтернативний Харків недалекого майбутнього, де реальність звичайна почала мутувати в реальність міфологічну...
Меридіан: Не всі Ваші шанувальники знають, як, власне, з’явився на світ сер Генрі Лайон Олді? Адже Дмитро Громов – інженер, а Олег Ладиженський – режисер. Ясно, що доля звела – але як їй це вдалося?
Олді: Вперше ми зустрілись у літературній студії Палацу піонерів. Потім – у школі карате. Олег був тоді стажером-інструктором, а Дмитро тільки прийшов займатися. А через деякий час Дмитро Громов приніс у театр-студію "Пелікан", якою керував режисер Олег Ладиженський, свою фантастичну п’єсу. До постановки її взято не було, але Дмитро залишився в театрі вже в якості актора... Згодом виявилося, що Олег пише вірші та драматичні твори; а Дмитро – фантастичні оповідання. Почали обмінюватися текстами й коментарями, палко сперечатися, потім з’ясували, що з суперечок народжується якщо не істина, то принаймні нові тексти. Так і виникла ідея про співавторство. День народження власне Олді – 13 листопада 1990 року (здається, п’ятниця), коли було написано перше спільне оповідання "Кіно до гробу і...". Про вампірів: вони захоплюють у Голлівуді кіностудію і знімають там кіно. І їм це дуже подобається.
Нам теж подобається. Тому й пишемо у співавторстві донині.
Коли у нас виникла перспектива серйозної публікації, довелося замислитися над тим, щоб читач добре запам’ятовував авторів. Непогано бути Кінгом – коротко і звучно. Стругацькі – легко запам’ятовуються, тому що брати. Або подружжя Дяченків, батько й син Абрамови... А ми не брати, не подружжя, не батько й син... Тому вирішили взяти якийсь короткий псевдонім. Склали анаграму з імен – ось і вийшов Олді. Правда, після цього обурився видавець: "Де ініціали?!" – бо не письменник виходить, а собача кличка, без ініціалів – як без краватки! Ми взяли перші літери наших прізвищ – ось вам і Г. Л. Олді. Ну а коли видавець зовсім замучив, вимагаючи вигадати нормальне "Прізвище-ім’я-по-батькові", з’явилося й повне ім’я – Генрі Лайон. Таким чином, Олді запам’ятався, літературна містифікація набрала обертів, почалися плітки: хто такий, звідки взявся? Якщо іноземець – чому цитує Гумильова?.. З часом видавці-читачі звикли, відмінювати прізвище почали: "Олдів, Олдями..." Якось, коли Дмитро Громов брів собі в самоті, за спиною почулося: „ Дивись, он Олдь пішов!”

Меридіан: Запитання, яке Вам, напевне, ставлять дуже часто: як Ви пишете удвох?
Олді: Спочатку народжується ідея. Звичайно, не у двох відразу, а у когось одного. Коли її вже можливо виразити словами, то той, кому вона спала на думку, приходить до іншого співавтора з пляшкою вина (двома пляшками пива, джин-тоніка, кока-коли, мінеральної води – але ні в якому разі не горілки чи коньяку!) – і викладає. Після чого починається довга розмова. Ідея розвивається, відсікаються побічні варіанти, щось змінюється, виникають зачатки сюжету... Сперечаємося багато, але щоразу досить швидко знаходимо взаємно прийнятне рішення. Генераторами ідей і скептиками виступаємо по черзі, доволі спонтанно.
Уся ця розмова може тривати від тижня (мінімум; це буває рідко) до шести місяців (максимум; це буває частіше). Потім, коли сформувалися фантастична, філософська і моральна концепції, став більш-менш ясний сюжет, визначилися основні та частина другорядних персонажів, ми ділимо, хто що писатиме: "Я хочу писати оцей розділ, або писати від цього персонажу!" – "А я – цей!" (від цього) Все цілком добровільно.. При цьому деякі індивідуальні риси авторської мови і мислення передаються героєві, а оскільки ми з Олегом люди досить різні, то й персонажі у нас різні виходять. І це, напевне, добре.
Коли закінчуємо фрагменти – обмінюємося (ми живемо в одному під’їзді, і комп’ютери зв’язані в локальну мережу), читаємо, що написав інший, правимо стилістику, ляпи, стикуємо, знову беремо по шматку і пишемо далі. Вищезазначені процедури повторюються регулярно до кінця роману. Потім кілька разів вичитуємо,  виловлюємо останніх "бліх" – і текст можна пропонувати видавцям.

Меридіан: Ви для своїх художніх потреб легко моделюєте будь-який світ – а цікаво було б дізнатися, у якому світі ви вдома? Де у вас, так би мовити, батьківщина?
Олді: Скажемо крамолу: створити власний, абсолютно оригінальний світ неможливо. Не можна вийти за рамки своїх уявлень. Вся європейська міфологія не змогла придумати кенгуру, а кентавр – просто людина плюс кінь. Якась там „Планета У” чи „Нове Середзем’я”, аборигени з трьома ногами і п’ятьма руками, альтернативна географія та етнографія – це все одно буде перероблене відображення світу, в якому живе автор. Ми пишемо про "тут і зараз", про нас із вами, просто щоразу ставимо спектакль у нових декораціях, з новою музикою, новим гримом та освітленням... А актори – ось вони. Ми з вами. І сцена – тут...
Творчість – не мрія дезертира, а особливий кут світосприйняття.
Ідеальних світів було придумано безліч. Місто Сонця, комуністичний рай, Едемський сад... І чомусь життя там зазвичай закінчується вигнанням, великою кров’ю або знищенням інакомислячих. Ні, ми не хочемо жити в ідеалі. Давайте влаштовувати своє життя тут, і тоді не знадобиться подумки тікати в утопію. Бо якщо не знайшов місця тут, то не знайдеш його в будь-якому іншому світі – книжковому, вигаданому, паралельному, перпендикулярному...
Тут і зараз ми відчуваємо себе вдома. Переконані, що й так живемо в найкращому зі світів. Просто не всі це знають.
Меридіан: З чого б Ви радили починати знайомство з Вашою творчістю повному неофітові?
Олді:З тієї книги, що першою потрапила Вам до рук – книги у нас різні, і рекомендації тут лише нашкодять. Сподіваємося, що книга сама знайде свого читача – час показав, що так і стається.



Фантастика-> Г.Л.Олди -> [Авторы] [Библиография] [Книги] [Навеяло...] [Фотографии] [Рисунки] [Рецензии] [Интервью] [Гостевая]


 
Поиск на Русской фантастике:

Искать только в этом разделе

Сайт соответствует объектной модели DOM и создан с использованием технологий CSS и DHTML.

Оставьте ваши Пожелания, мнения или предложения!
(с) 1997 - 2004 Cодержание, тексты Генри Лайон Олди.
(c) 1997,1998 Верстка, подготовка Павел Петриенко.
(с) 1997-2004 "Русская фантастика",гл.ред. Дмитрий Ватолин
(с) 2003-2004 В оформлении сайта использованы работы В. Бондаря
(с) 2001-2005 Дизайн, анимация, программирование, верстка, поддержка - Драко Локхард

Рисунки, статьи, интервью и другие материалы
HЕ МОГУТ БЫТЬ ПЕРЕПЕЧАТАHЫ
без согласия авторов или издателей.
Страница создана в июле 1997.


 
www.reklama.ru. The Banner Network.